Пані Наталія звернулася до нашого медичного центру, оскільки мала проблему з неконтрольованим підтіканням сечі (NTM). Вона відкладала прийом у лікаря, бо соромилася. Тим часом це не лише незручна проблема, а й досить поширена хвороба, на яку страждають передусім жінки. Нетримання сечі частіше виникає у жінок, які мають залежність від куріння, оскільки куріння сигарет спричиняє пошкодження ендотелію кровоносних судин, а це порушує кровопостачання внутрішніх органів і м’язів.
ВИДИ НЕТРИМАННЯ СЕЧІ:
Виділяють 4 основні види нетримання сечі:
- стресове нетримання сечі
- нетримання сечі, спричинене невідкладними позивами
- нетримання сечі, пов’язане з переповненням сечового міхура
- рефлекторне нетримання сечі
Стресове нетримання сечі спричинене порушенням механізму закриття сечівника. Підтікання сечі із сечового міхура відбувається внаслідок пасивного подолання опору сечівника через підвищення внутрішньочеревного тиску під час кашлю, чхання, фізичного навантаження. Причиною стресового нетримання сечі у жінок найчастіше є ослаблення м’язів тазового дна, спричинене численними пологами, важкою фізичною працею, опущенням органів малого таза, гормональними порушеннями (дефіцитом естрогенів). У чоловіків стресове нетримання сечі переважно є наслідком пошкодження сфінктера під час операції або електрорезекції передміхурової залози.
Нетримання сечі, спричинене невідкладними позивами, виникає через порушення в нижніх сечових шляхах. Виділяють два види нетримання сечі, спричиненого невідкладними позивами: сенсорну форму — за нетримання сечі відповідає підвищена чутливість сечового міхура, та моторну форму — у фазі накопичення сечі виникають скорочення м’яза-випорожнювача сечового міхура (детрузора).
Нетримання сечі через переповнення виникає у пацієнтів із так званою інфравезикальною обструкцією — перешкодою відтоку сечі нижче сечового міхура. У чоловіків найчастіше це збільшення передміхурової залози, а у жінок — перегин сечівника, спричинений опущенням тазового дна. Підвищення тиску в переповненому сечовому міхурі долає опір сечівника, і відбувається періодичне підтікання сечі.
Рефлекторне нетримання сечі пов’язане із захворюванням нервової системи. Періодичні неконтрольовані скорочення детрузора спричиняють неусвідомлене сечовипускання.
Іноді неможливо встановити одну чітку причину нетримання сечі. У таких випадках допомагають уродинамічні дослідження.
На виникнення нетримання сечі також впливають: інфекції сечової системи, відсутність фізичної активності після пологів, перенесені хірургічні втручання, деякі захворювання (наприклад, гіперплазія передміхурової залози, запалення піхви, інсульт, розсіяний склероз, цукровий діабет, серцева недостатність), алкоголізм і певні лікарські засоби.
ЯКІ ОБСТЕЖЕННЯ?
У разі появи симптомів нетримання сечі необхідний прийом в уролога та невролога, а якщо ця проблема стосується жінки — також у гінеколога. Окрім збору анамнезу та лікарського огляду, слід виконати низку додаткових обстежень: загальний аналіз і бактеріологічний посів сечі, визначення концентрації креатиніну та сечовини в сироватці крові, УЗД та уродинамічне дослідження.
Поняття «уродинамічне дослідження» охоплює кілька різних тестів. Вони вимірюють об’єм виділеної сечі, тривалість сечовипускання, тиск усередині сечового міхура та прямої кишки, а також напруження м’язів, які утримують сечу (сфінктерів). Під час уродинамічного дослідження реєструють тиск у сечовому міхурі та прямій кишці. Роботу м’язів-сфінктерів визначають за допомогою електродів, розташованих у піхві, прямій кишці або м’язі-сфінктері. Після наповнення сечового міхура пацієнт мочиться у спеціальний пристрій (урофлоуметр), який вимірює об’єм і швидкість виділення сечі. Під час сечовипускання реєструють тиск у сечовому міхурі та черевній порожнині, а також записують активність сфінктерів.
МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ
Спочатку лікування полягає в систематичному виконанні вправ, спрямованих на зміцнення м’язів тазового дна, а також у дотриманні належного режиму сечовипускання протягом доби. Наступним етапом є медикаментозне лікування, а якщо воно не дає результату — хірургічне лікування.
Терапія тривала, має проводитися систематично й нерідко потребує співпраці кількох спеціалістів. У переважної більшості хворих симптоми повністю зникають або значно зменшуються, що дає змогу відновити комфорт життя.
КОНСЕРВАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ
Людям, у яких виникла ця неприємна проблема, варто пам’ятати про кілька простих правил: слід повністю спорожняти сечовий міхур після нічного відпочинку, систематично вести щоденник самоконтролю, записуючи час сечовипускання та випадки мимовільного виділення сечі, а також дотримуватися сечовипускання в ті години, коли зазвичай трапляється мимовільне підтікання.
Іноді застосовують також психологічні методики, які регулюють так звані поведінкові звички, пов’язані із сечовипусканням, тобто регулювання частоти сечовипускання протягом дня та контроль кількості випитої рідини.
Лікуванню нетримання сечі сприяють вправи для м’язів таза — так звані вправи Кегеля. Вони дадуть ефект за умови правильного й систематичного виконання. Однак результати з’являються приблизно через пів року. Щоб правильно й ефективно виконувати вправи, слід звернутися на консультацію до спеціаліста з реабілітації, гінеколога або уролога.
МЕДИКАМЕНТОЗНЕ ЛІКУВАННЯ
Лікарські засоби потрібно застосовувати відповідно до рекомендацій спеціаліста. Серед нехірургічних методів можна застосовувати місцеві гормональні препарати або антихолінергічні засоби, які збільшують місткість сечового міхура та пригнічують його неконтрольовані скорочення. Курси лікування тривають від пів року до року, а якщо симптоми повертаються, їх потрібно повторювати.
ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ
Якщо консервативне лікування не дало очікуваного ефекту або стресове нетримання сечі дуже виражене, у жінок проводять хірургічні втручання, які полягають у пластиці промежини, піхви або сечівника. Вид хірургічного лікування визначає лікар-уролог або гінеколог на підставі бесіди, огляду пацієнтки та результатів додаткових обстежень (зокрема уродинамічного дослідження). Результат видається польською мовою.
Застосовують багато методів лікування, які підбирають для кожного хворого індивідуально. Ефективність найкращих методів сягає 100% безпосередньо після втручання, однак із плином часу симптоми можуть повертатися.
Найчастіше застосовують такі методи хірургічного лікування:
- операція Берча / операція Маршалла — Маркетті — Кранца (MMK) — полягає у пришиванні тканин навколо піхви до зв’язок над лобковим симфізом (операція Берча) або тканин навколо сечівника (MMK) до лобкового симфізу (MMK) шляхом відкритої операції. Ефективність цих втручань оцінюють у 85-90%.
- петльові операції (англ. sling) — найефективніші (85-95% випадків одужання) та найуніверсальніші. Суть цього втручання полягає у створенні опори для шийки сечового міхура та сечівника за допомогою смужки з природного або синтетичного матеріалу завширшки 1- 2 см, проведеної під шийкою сечового міхура
- TVT (англ. tension free vaginal tape) — втручання з використанням стрічки з проленової сітки, яку встановлюють у ділянці середнього відділу сечівника. Цей метод забезпечує одужання приблизно у 95% випадків
- TOT (англ. trans obturator tape) — це також синтетична стрічка, яку вводять під середній відділ сечівника
- Періуретральні ін’єкції та імплантати — забезпечують щільніше змикання шийки сечового міхура та сечівника. Застосовують багато речовин, зокрема бичачий колаген, власний жир, тефлон, силіконові мікроімплантати. Для досягнення оптимального ефекту часто потрібні кілька ін’єкцій.
- Штучний сфінктер. Застосовують у жінок і чоловіків. Це дуже ефективний, але дорогий метод. Принцип дії ґрунтується на гідравлічно наповнюваній манжеті, встановленій навколо сечівника або шийки сечового міхура. У 10-15 % хворих виникають механічні несправності системи, а термін її служби становить приблизно 8-10 років.
ЛІКУВАННЯ НЕ ДОПОМОГЛО — ЩО ДАЛІ?
У разі неефективності консервативного та хірургічного лікування (або коли виконати втручання неможливо),
а також за виражених симптомів рекомендують використовувати доступні в аптеках спеціальні підгузки-трусики або зовнішні катетери для жінок і чоловіків, а також мішки для збору сечі.